Остыли строки в песне

Остыли строки в песне
Осыпалась листва 
Прохладный веет ветер 
Остудив её слова
Солнце на рассвете
Не блещет тем лучом
Не греет душу песня 
Родниковым бьёт ключом
Птиц неслышно пения 
Невидно и цветов 
Та рифма была ложем 
Из разных цветом лепестков
А стили смыслов задушевных
Безудержно пекли
И песня испарилась
Как капли утренней росы

Призрак

Из тени заката 
Явилась тень 
Зашумела листвой 
Отцветшая сирень
То призрак ночной 
На прогулку пошёл
Вдоль берега крутого 
Грустный шагал он
За грех свой при жизни 
Он был приговорён
К вечным скитаниям
Во мраке ночном
И ни кто и ни что 
Ему не сможет помочь
После смерти стезя его
Вглядываться в ночь

Хватка гения

Считать себя гением
Не стоит, не надо 
Сейчас не разруха 
Сейчас время размаха
Сейчас каждый в идеи 
Время шепчет развитие 
Прогресс дело тонкое
Здесь новшество видимо
И чтоб ты не делал
И как не старался
Поможет тебе
Лишь гения хватка

Двомовна Україна

Двомовна Україна 
Двомовність в мові проросла 
Сплели народу покоління 
Бо доля їй така
Та не вмерла рідна мова 
Вона джерельна вода 
Спів несеться її вільно
Цей мотив забути неможливо до кінця
Вона в душах наших квітне
Насолоджує серця
Бо не промовиш краще - мамо
Бо не промовиш краще - земле рідна моя

Моя рідна природа

До себе мене кличе 
Моя рідна природа 
Моє подвір'я та домівка 
Засумувалися за мною
 Все у снах мене чекає 
Ліс та полонина 
Й на яву я відчуваю 
Що душа додому лине
 Там збадьорить мене подих 
Довкілля думи освіжить 
Як пір'їну вверх підносить 
Погляд тане в синяві
 Там відчуєш своїм серцем
Щирість добру людей
Пісню гарну заспіваєш
Від польоту над землею

Шаман

Танцуя танец у костра
Шаман шептал свои слова 
Он духов вызывал 
Провозглашая имена
Его старейшины просили 
 Расспросить владык теней 
Как поступить им пред знамением
Когда на мир падёт дракона тень
И, вдруг чужим вскричал он гласом 
Владыка тьмы разверз уста - 
пожертвуйте дракону живое сердце мертвеца

Самотнiсть

Самотній серед люду
Крізь товщу мрій як у мішок
Протискаюсь до споруди
Що збудована з думок
І там немає втіхи
Як у млі на самоті
І сповзає потиху стріха
Та вітер віє у душі